Вони примостилися на матрацах та спальних мішках у церкві, ночують у сакристії
або живуть у підвалі священика чи церковної общини: люди, які перебувають
у так званому "церковному притулку". На сьогоднішній день це означає, що
іноземці втікають у церковні помешкання, щоб уникнути примусового повернення
на свою батьківщину.
До цієї форми церковного
притулку часто зверталися у минулі десятиліття. Християнські общини різних
конфесій приймають у себе іноземців із гуманних міркувань як гостей. Як
правило, представники церкви та держави по-різному оцінюють долю людей
у церковному притулку: спірним, здебільшого, є питання, чи можуть вони
безпечно повернутися у свою країну, чи їм там загрожують переслідування,
тортури або сметрна кара.
Усамій Німеччині при церквах щорічно проживають 100 - 400 осіб, яким відмовили у політичному
притулку. По всій Європі, починаючи з 1980 року, з часу ренесансу релігійного
притулку - було близько 10. 000 утікачів, які знайшли безпеку у сакральних
будівлях.
Важливим прикладом для розвитку
церковного притулку у Європі, поряд із позаєвропейським прикладом США,
є Нідерланди. Тамтешні церковні общини вважаються першими, які прийняли
у себе біженців. Крім того, вони приклали чимало зусиль для утворення союзу
однодумців із усієї Європи.
Розвиток церковного притулку
у німецькомовному просторі відзначається послідовним наданням захисту у
різноманітних випадках. До того ж він призвів у вищезгаданих країнах до
яскраво вираженої внутріцерковної та громадської дискусії щодо легітимності
сучасного сакрального захисту. Крім ФРН, церковний притулок існує у Швейцарії
і, у порівняно меншій кількості, в Австрії.
Так само у Великобританії
обмеження прав іноземців регулярно призводить до надання церковного притулку.
У межах Скандинавії церковний притулок має найбільше значення у Норвегії:
у 1993 році тут переховувалися одночасно 700 косівських албанців у 140
церковних спорудах. У Швеції та Данії іноземні громадани також неодноразово
зверталися до сакрального захисту.
У Франції, Бельгії, Італії
та Іспанії теж існують церковні притулки. Міжнародну увагу привернули широкомасштабні
захоплення церков, як це мало місце у 1996 році у Парижі або на початку
2001 року в Барселоні та інших іспанських містах, у яких іноді на одну
церкву припадало близько сотні іноземців. У цих країнах церковний притулок
часто служить акцією протесту проти пануючої політики щодо іноземців або
для охорони безпритульних біженців. У південносхідній Європі у вирі конфліктів
внаслідок розпаду Югославії люди знаходили в окремих випадках безпеку у
сакральних будівлях.
Загалом сучасний
досвід показує, що і в секуляризованих суспільствах 21-го століття церкви
ще втілюють собою місце захисту. Біженці мирно проживають інколи місяцями
і навіть роками у церковному притулку. Часто державні органи не наважуються
вигнати їх із священних місць за допомогою поліцейського примусу, навіть
якщо у більшості випадків це дозволяється законом.
Зрештою, сакральний захист
зараз, на відміну від античних часів та середньовіччя, коли він був неодмінною
складовою частиною суспільного устрою, не має правового статусу. Тематика
церковного притулку підтримується регулярно з боку церкви та держави у
формі жвавої та суперечливої дискусії щодо його легальності у суверенній
демократичній державі.
Критики закидують: за рахунок
церковного притулку релігійні громади створюють собі особливі права, які
їм зараз не належать; цим вони приносять шкоду правовій державі. Захисники,
у свою чергу, вказують на те, що у питанні церковного притулку йдеться
про конфлікт між правом та справедливістю, який може і повинна витримати
демократія. Крім того, надання церковного притулку відповідає основному
праву свободи віросповідання.
Суперечка між церквою
і державою щодо сучасного церковного притулку вперше широко досліджується
політологом Маттіасом Морґенштерном. Його наукова праця, яка є результатом
чотирьохрічної дослідницької діяльності при університеті м. Ауґсбурґ (Німеччина)
на кафедрі проф. Тео Штаммена, містить загальний огляд сучасного церковного
притулку з часів його утворення на початку 80-х років до сьогодні. У роботі
представлено - на прикладі Німеччини - як практичний перебіг, конкретні
конфлікти та громадська суперечка, так і витікаючі з цього політично-теоретичні
та конституційно-правові проблемні положення.
Дослідження стосується також
історичних та надреґіональних перспектив тематики: з одного боку, за рахунок
охоплення історичних ліній розвитку, з іншого - завдяки порівнянню
з відповідними явищами у західній та східній Європі, а також у Північній
Америці. При цьому особливо детально описується ситуація у німецькомовних
сусідніх державах Австрії та Швейцарії. У рамках міжнародного порівняння
досліджується вплив відносин церкви і держави на державну реакцію стосовно
церковного притулку.
Книжне видання наукового
дослідження орієнтоване як на науковців, так і на усіх закцікавлених читачів,
особливо на тих, які на практиці займаються темами держави, церкви та церковного
притулку. Поряд із науковим підґрунтям праця відзначається загальнозрозумілою
мовою та наочним представленням. Сучасний церковний притулок документується
і аналізується у всіх його важливих аспектах. |
